12/14/2024
Понад 12 років Олеся Ольшевська працює психологинею, 5 з яких присвячені підтримці ветеранів та ветеранок. Нині вона завідувачка психологічної та фізичної адаптації у Миколаївському міському центрі підтримки ветеранів війни. Утім, її робота не обмежується затишним офісом. Пані Олеся у складі мобільної групи виїжджає у віддалені громади аби психологічно підтримати тих, хто цього потребує.
“Працюючи з ветеранами та їхніми родинами в Миколаєві, я зрозуміла, що не всі можуть приїхати до обласного центру. Люди потребують підтримки там, де живуть. Тому я вирішила стати частиною мобільної групи, щоб допомагати тим, хто не має змоги прийти до нашого Центру. Люди не завжди усвідомлюють, що потребують психологічної підтримки. Бувало, що приходили за отриманням іншої допомоги, а під час розмови виринали проблеми, які потрібно вирішувати”, — говорить Олеся Ольшевська.
Її спеціалізація охоплює кризове, дитяче та сімейне консультування, а також організацію та проведення груп підтримки й заходів для ветеранів, їхніх родин, а також сімей безвісти зниклих, загиблих та полонених захисників і захисниць.
Зазвичай, тим, у кого є потреба у психологічній підтримці страждають на постійні тривоги, напруження, роздратованість, панічні атаки, втрату сил та проблеми зі сном. Очевидно, що це наслідки війни. Тож, потреба у психологах зростає. Головне, щоб вони були фахові.
“Головне правило — не нашкодити. Іноді клієнти діляться негативним досвідом роботи з іншими фахівцями, і це змушує замислитися про етику та емпатію у нашій роботі. Виваженість, саморозвиток, відданість справі — те, без чого психолог не може бути ефективним. А надто, коли ми працюємо з чутливою аудиторією.
Ветеранам складно адаптуватися до цивільного життя, а їхнім родинам потрібна підтримка і знання для ефективної взаємодії. Особливо страждають сім’ї, де є полонені, зниклі безвісти або загиблі — їм необхідна допомога в проживанні втрат і подоланні хронічного стресу”, — говорить пані Олеся.
Її мотивація — результат, який вона бачить після своєї роботи. І ділиться історією з власного професійного життя:
“До мене звернулася мати загиблого військовослужбовця, Ірина, 52 роки. Її син, Олексій, пішов на війну добровольцем. Протягом року його вважали зниклим безвісти. Офіційне повідомлення про смерть надійшло через тривалий час, але навіть після цього вона відмовлялася прийняти реальність. Ірина продовжувала чекати сина, готувала його улюблену їжу, щодня перевіряла телефон, а на свята ставила тарілку для нього на стіл. Під час консультації я помітила дві паралельні реальності, в яких вона жила. У першій реальності вона визнавала втрату, розуміла, що син загинув. Проте в іншій реальності — її серце залишалося сповненим надією. “Мій Олексій повернеться, я знаю. Він просто не може залишити мене одну”, – говорила вона, дивлячись в одну точку. Я запитала, що їй допомагає переживати цей час. Вона відповіла: “Очікування. Це єдине, що тримає мене живою. Якщо я перестану чекати, я перестану жити”. На цьому етапі я зрозуміла: очікування стало її способом зберегти зв’язок із сином. Воно замінило реальність, в якій біль був нестерпним. Ми почали працювати над тим, щоб знайти спосіб зберегти пам’ять про Олексія, не руйнуючи її психологічний захист. Вона поділилася, що син любив писати вірші, і я запропонувала їй оформити його твори в збірку. Також ми створили “куток пам’яті” вдома — місце, де вона могла б відчувати його присутність, але з часом навчитися відпускати. Остання наша зустріч була зворушливою. Ірина сказала: “Я більше не чекаю, що він повернеться додому, але знаю, що він завжди зі мною. У його словах, у наших спогадах, у моїй любові”. Ця консультація навчила мене, що іноді людина не готова до раптового прощання. Психолог повинен бути поруч, щоб допомогти знайти безпечний спосіб прожити горе”, — розповідає психологиня Олеся Ольшевська.
Проживати складні історії інших — це не легко. Утім, коли вдається допомогти й підтримати — це результат.
“І це найменше, що ми можемо зробити для наших ветеранів і ветеранок”, — підсумовує Олеся Ольшевська.
Проєкт з підтримки мобільних груп в громадах реалізується завдяки програмі Українського Фонду Швидкого Реагування IREX, яку втілює IREX in Ukraine за підтримки Державного департаменту США.