06/23/2026
Ідея власної справи з’явилася у Богдана і Альони Стратюків ще до повномасштабної війни. Та тоді ресурсів для відкриття бізнесу просто не вистачало. Повернутися до цієї мрії подружжя змогло вже після поранення Богдана та тривалого періоду реабілітації.
Коли військовий проходив лікування у Львові після підриву на міні, його дружина Альона шукала спосіб втриматися емоційно складний період. Режисерка драматичного театру та керівниця дитячої театральної студії, вона саме в день поранення чоловіка залишила свою посаду. Згодом, на запрошення подруги, почала працювати у невеликій кав’ярні поруч із лікарнею.
Саме тоді подружжя почало серйозно замислюватися над власною справою. Формат кав’ярні відповідав і можливостям, і досвіду Альони, яка раніше працювала баристою. Так поступово народилася справа, яка стала для родини не лише джерелом доходу, а й новим етапом життя після війни. Історію подружжя, кавʼярні «Киця Кориця» в Рівному, як місця для своїх та розвиток ветеранської справи, — читайте в інтервʼю.
Окрім того, «Киця Кориця» влаштувала чудовий кейтеринг під час проведення Всеукраїнського Діалогу: громади-ветеранам 2026.
Богдан: Ні, не стало. Загалом поранення на це ніяк не вплинуло. Я й досі працюю на своїй основній роботі — займаюся метрологією. До цього сім років працював інженером-електроніком. Щоправда, після повернення вдалося домовитися про більш гнучкий і зручний для мене графік роботи.
Богдан: Насправді це більше справа Альони. Я давно хотів, щоб вона могла максимально реалізувати себе, і завжди намагався її в цьому підтримувати. Коли вона знайшла свою стихію, все склалося дуже природно. Як на мене, їй вдалося реалізувати себе саме так, як вона мріяла.
Альона: Чесно кажучи, все вийшло навіть краще, ніж ми собі уявляли. На початку було непросто: потрібно було фізично налагодити всі процеси, зробити так, щоб усе працювало саме так, як я задумувала і бачила в себе в голові.
Але коли цей етап залишився позаду, кав’ярня стала для нас дуже теплим і душевним місцем. Тут збираються чудові люди, і зараз ми приходимо сюди не лише працювати, а й відпочивати.
Особливо цінно чути від військових та їхніх рідних: «Як звідси можна піти додому, якщо тут так добре?» Мені здається, нам вдалося створити не просто кав’ярню, а справжню спільноту людей, яким комфортно бути разом.
Альона: Так, на вході є наліпка, яка повідомляє, що це ветеранська кав’ярня. Також у нас є особлива стіна пам’яті. На одній із барних стін розміщено кілька рядів фотографій рівнянина Костянтина Юзвюка, який загинув на війні. Костя був фотографом, і тут представлені його світлини, зроблені під час служби на фронті.
Окрім цього, ми підтримуємо кілька важливих ініціатив. Зокрема, дівчата виготовляють снеки для військових: люди донатять кошти, а за них закуповуються продукти та готуються смаколики для захисників.
Також у кав’ярні триває збір на підтримку патронатної служби в Рівному. Її представниці допомагають військовим, які перебувають у лікарнях без рідних поруч, забезпечуючи їх необхідними речами та доглядом.
Богдан: У нас досить чіткий розподіл обов’язків. За атмосферу, творчі ідеї, комунікацію з гостями та маркетинг відповідає Альона. Усе, що стосується технічних питань, беру на себе я.
На початку, коли ми тільки запускали кав’ярню й вибудовували всі процеси, іноді виникали суперечки. Це був період, коли бізнес лише ставав на ноги, тож доводилося багато чого обговорювати й шукати найкращі рішення.
Зараз таких розбіжностей майже немає. Кожен добре знає свою зону відповідальності, тому працювати стало значно простіше.
Альона: Для мене найважливіше — це ставлення до людей. Я ніколи не хотіла, щоб наша робота зводилася лише до того, щоб продати каву. Дуже багато людей почуваються самотніми або розгубленими, не знають, до кого звернутися по допомогу. Іноді достатньо просто вислухати людину. А іноді — допомогти з якоюсь дрібницею: щось принести, підзарядити телефон, побути з дитиною кілька хвилин чи підказати, як вирішити якесь питання.
Водночас для мене була важливою і сама атмосфера закладу. Хотілося створити простір, у якому людям буде затишно. Ми багато уваги приділили деталям: красивому фасаду, зеленій зоні, зручним столикам і стільцям. Хотілося, щоб людина могла сісти, видихнути і справді відчути себе комфортно.
З часом навколо кав’ярні сформувалося коло своїх людей. І, мабуть, саме це найбільше приваблює відвідувачів. У кожного є свої труднощі, переживання, відчуття, що ти з усім залишився сам на сам. Але коли знаходиш людей, які тебе розуміють, це стає справжньою підтримкою.
Я й сама це добре знаю зі свого досвіду. Іноді дуже хочеться просто поговорити з кимось, хто не буде знецінювати твої почуття чи відмахуватися фразою «та все буде добре». Бували випадки, коли люди приходили до нас уперше і буквально за кілька хвилин починали розповідати дуже особисті речі. Просто тому, що відчували: тут їх вислухають, не засудять і підтримають.
Зрештою, людина розуміє, що тут може бути собою. Що сюди можна повернутися знову, а більшість тих, хто тут збирається, поставляться до неї з такою ж повагою і теплом.
До нас справді приходять дуже різні люди — від ветеранів до підлітків, яким по 16 років, і старших людей, яким за 70. І найцікавіше, що всі знаходять спільну мову. Тут немає поділу за віком чи досвідом — усіх об’єднує відчуття, що вони потрапили в дружнє і безпечне середовище.
Богдан: Наприклад, авторські напої, які придумала Альона. У нас є ціла карта безалкогольних коктейлів, — вони шедевральні. Постійно намагаємося вигадувати щось нове, експериментувати, додавати цікаві деталі, щоб людям було цікаво повертатися.
Альона: Щосуботи у нас проходять кіновечори. Маємо великий екран і за цей час показували найрізноманітніші фільми та мультфільми — від «Поліцейської академії» до «Шрека» та інших популярних стрічок.
На цих вечорах відбувається своя особлива магія. Є люди, які приходять до нас виключно на кінопокази й не пропускають жодного. Після фільму ми ще довго сидимо, спілкуємося, поки всі поступово не розходяться додому. Це важко описати словами — це потрібно хоча б раз відчути самому.
Пам’ятаю, до нас приходила жінка, яка втратила чоловіка на війні. Побачивши, як люди збираються разом, вона сказала: «Мені так бракувало в Рівному місця, де можна просто побути собою. Посидіти серед людей, яким весело, але які водночас розуміють, що в країні триває війна».
Також ми регулярно проводимо збори на потреби військових. У кав’ярні можна знайти листівки, картини та інші творчі роботи, які допомагають збирати кошти для підтримки захисників. Для нас важливо, щоб цей простір був не лише про каву, а й про взаємну підтримку та спільні добрі справи.
Богдан: Саму кав’ярню ми відкривали за власні кошти. А от державний грант отримали вже на облаштування літнього майданчика.
На мою думку, скористатися грантовими програмами цілком реально. Я знайшов відповідний грант, Альона підготувала описову частину проєкту — розповіла про нашу ідею та плани розвитку. Я ж займався фінансовими розрахунками, підготовкою цифр і документів. Подали заявку й отримали підтримку з першої спроби.
Але, як на мене, найголовніше для будь-якої власної справи — це чітко розуміти, що саме ти хочеш створити. Якщо немає зрозумілої ідеї та бачення, то навіть великі гроші не гарантують успіху.
Не менш важливо правильно оцінити місце розташування бізнесу. Буває, що локація здається вдалою і людною, але справа все одно не розвивається, тому що на старті були допущені прорахунки.
Тому насамперед потрібно сформувати чітке бачення свого проєкту, зрозуміти його сильні сторони та перспективи. Без цього побудувати успішний бізнес дуже складно.
Богдан: Для мене найцінніше те, що Альонка змогла знайти себе і реалізуватися. Це, мабуть, найбільше досягнення. Я багато років мріяв, щоб у неї з’явилася справа, в якій вона почуватиметься на своєму місці, зможе розкрити свої таланти і займатися тим, що справді приносить задоволення.
Альона: Колись мені здавалося майже нереальним мати щось своє, створити простір або справу, яка впливатиме на людей, на громаду чи навіть на місто. Для мене кав’ярня стала значно більшим, ніж просто роботою чи бізнесом. Тут я бачу результат своїх зусиль, бачу людей, які повертаються, спілкуються, підтримують одне одного. Це дає відчуття, що ти створюєш щось важливе.
І, чесно кажучи, саме тут мені стало легше. Такого не відчувала раніше вдома чи на іншій роботі. В кав’ярні навіть складні дні проходять зовсім по-іншому. Бо ти займаєшся справою, яка має для тебе сенс.