Тетяна Сіренко: травмочутлива комунікація – це основа роботи фахівців із супроводу ветеранів

Як працювати з людьми, які мають досвід полону? Про це говорила Тетяна Сіренко голова правління ГО Ресурсний Центр “Лісова Поляна”, експертка з відновлення людей, які мають досвід полону, під час навчального табору, який ми нещодавно проводили для фахівців із супроводу ветеранів.

У своєму виступі пані Тетяна наголосила на тому, що травмочутлива комунікація – це основа, ядро, фундамент роботи фахівців із супроводу ветеранів. Особливо, коли мова йде про комунікацію у медичних закладах.

“Людина дуже часто має розповісти саме про свій травматичний досвід, тому що їхні симптоми дуже часто пов’язані саме з травматичним досвідом, їхні захворювання часто пов’язані з травматичним досвідом. Це і поранення, це і досвід полону, і тортури, і багато всього іншого.

І комунікуючи, фахівець повинен розуміти особливості чутливого спілкування, щоб людина почувалася у безпеці. До речі, з досвіду – найбільше тригерів через те, що з ними не так комунікують.

І замість того, щоб відбувався зв’язок, довіра з лікарем, фахівцем – маємо щось протилежне. Людина або йде у замкнення, або взагалі виникає конфлікт”, – наголошує Тетяна Сіренко.

Фахівці із супроводу ветеранів у лікарнях мають орієнтувати ветеранів стосовно послуг, перескеровувати. І для цього вони мають ще й володіти розумінням, як симптоматика, пов’язана з їхнім травміними досвідами, впливає на поведінку. Наприклад, ті ж наслідки посттравмаційного синдрому.

Тобто, коли вони забувають, коли вони погано орієнтуються, коли вони можуть мати проблеми зі слухом, коли вони можуть мати проблеми із зором. Це все потрібно враховувати і про це треба етично, екологічно, чутливо комунікувати.

Важливо, що такої комунікації потребує і медичний персонал.

“Зважте, що ми живемо і працюємо у суспільстві, яке піддається постійним травмуючим досвідам. Медики не виключення. І це треба враховувати і вибудовувати відповідну комунікацію.

І тоді ми будемо досягати тієї цілі, яку ставить перед собою держава. Тобто, мова йде про покращення послуг, коли вони доступніші і якісніші, а супровід ветерана більш цілісний. Як на мене, це все нанизується навколо травмочутливої комунікації”, – розповідає експертка.

Що важливо враховувати? 5 порад від Тетяни Сіренко:

• Перше, це хороша власна саморегуляція. Це база.

• Друге, це врахування того, що досвід полону може сильно змінювати сприйняття багатьох побутових або якихось медичних процесів.

І це треба враховувати, і треба прислухатися, треба уточнювати, і треба з повагою ставитись до того, що проявляє і говорить людина з досвідом полону.

Потенційно, ми всеодно передбачаємо, що окрім того, що людина була в ізоляції, у неї була обмежена свобода, були тортури.

• Третє, для людей, які мають досвід полону, будь-яке лікування і будь-який контакт з їхнім тілом може бути особливо чутливим, бо їхнє тіло є носієм травматичної пам’яті.

І будь-що може викликати спогади, переживання, тобто стати тригером. І саме тому потрібно робити акцент на якісному інформуванні. Крок за кроком пояснювати – що ми робимо, як ми лікуємо, які зміни і так далі.

Навіть якщо здається, що це якісь дуже дуже очевидні речі.

• Четверте, чутливість і повага до кордонів. В принципі, це правило стосується абсолютно всіх людей. Але, коли ми говоримо про людей з досвідом полону, то воно про чутливість із зірочкою.

Мова йде не лише про те, щоб не торкатися без дозволу, чи не змінювати плани без попередження. Це загалом про те, щоб запитати людину і дати їй час на відповідь.

• П’яте, це пам’ятати про те, що, особливо на ранніх етапах після звільнення з полону, людям треба допомагати повертати відчуття власної спроможності.

Тобто дуже важливо не робити за них занадто багато і занадто швидко, а швидше сприяти тому, щоб вони робили самостійно. І це буде повертати відчуття їхньої сили.

Навчальний кемп для фахівців із супроводу ветеранів проводився завдяки Програма реінтеграції ветеранів IREX, яку втілює IREX in Ukraine за підтримки Державного департаменту США.