У Сумах з 2016 року діє Комунальна установа «Центр учасників бойових дій» Сумської міської ради, а також ветеранам, військовим та членам їхніх родин підтримку надає ГО «Ветеранський простір Сумщини» – це команда активістів, які обʼєдналися з 2014 року.
Сьогодні «Центр учасників бойових дій» відзначає девʼяту річницю роботи. Тут на обліку перебуває 5365 осіб – це і ветерани, і військові, і члени їхніх родин, а також члени родин загиблих Захисників та Захисниць України.
Про те, як працює ветеранський простір, як консультують людей у громадах та чого бракує в регіоні на лінії бойових дій, розповіла заступниця директора Центру Ірина Мордванюк.
З початком російської агресії у 2014 році та з першими хвилями демобілізації, багато ветеранів тоді відчули, що добре було б мати такий простір, де можна спілкуватися в колі своїх, отримувати послуги, необхідні для ветеранів. Ініціатива йшла саме від ветеранів. Тодішнім ветеранам було важливо мати одне місце, де було б зібране усе разом, а не вишукувати, випитувати, де та хто надає послуги. Відтак, у 2016 році на сесії Сумської міської ради прийняли рішення про створення комунальної установи «Центру учасників бойових дій Сумської міської ради» (сучасна назва).
- У 2016 році і спеціалістів у ветеранській темі було небагато, та й самі ветерани з недовірою тоді ставилися, до прикладу, до психологів. Як налагоджувалася робота?
- Завдяки ініціативній групі створили установу. Але, дійсно, ветеранів складнувато було залучати, хоча багато хто з них переживав психологічні травми, та не завжди були готові звертатися за допомогою. Декому було навіть соромно з такими питаннями звертатися. Жінки відкритіші до пошуку психологічної допомоги, а для чоловіків це було викликом. Окрім того, до нових ініціатив у людей часто дещо скептичне ставлення. Та наші працівники, команда, намагалися створювати довірливу атмосферу, щоб люди могли не просто поділитися своїми переживаннями, а й отримати допомогу. Простіше було насправді з юридичними консультаціями, бо людина приходила з конкретним питанням, на яке була конкретна відповідь. А з психологічними консультаціями чи з соціальними було складніше. Та потрошку-потрошку, як то кажуть, «сарафанне радіо» теж працює…
- Чи змінилися запити і потреби ветеранів за всі ці роки війни?
- Швидше за все змінилися. Зараз у законодавстві відбувається багато змін і військові, поки перебувають у війську, обмежені в інформаційному ресурсі. Тому дуже важливо, щоб, наприклад, фахівець із супроводу ветеранів, який є в курсі того, що відбувається, в курсі цих всіх змін, міг швидко направити, зорієнтувати ветерана, який звертається за консультацією. Адже самостійно ветерану зараз дуже складно зорієнтуватися куди потрібно звертатися і як оформляти всі необхідні документи.
- У вас в просторі є такий фахівець?
- Так, наразі в нас працює два фахівці із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб. Плануємо працевлаштувати ще дві людини на цю посаду.
- Які найбільші виклики за час повномасштабної війни були перед вашим Центром?
- Коли тільки Центр розпочинав роботу, я б викликом назвала недостатнє фінансування. Усі послуги, які надаються в Центрі – безкоштовні, але не у повному обсязі фінансувалося облаштування. Звісно, кошти виділялися, але завжди хочеться облаштувати простір краще, з тренажерами, кондиціонерами, масажними кабінетами, щоб людям було комфортно.
З початком повномасштабного вторгнення з’явилося ще більше викликів. Найбільшим викликом стала близькість до фронту. У нас тривоги майже цілий день. Хочеться людям надавати послуги, але разом з тим, ми повинні бути в укриттях. Та ми все одно працюємо. Ми не унікальні у своїй роботі під час тривоги, так живе Сумщина.
- Але щоб надавати послуги і підтримку, самим потрібно, як то кажуть, бути в ресурсі.
- Ми підтримуємо один одного. Важко, є емоційне вигорання, але ми тримаємося. Постійні обстріли, форс-мажорні обставини змушують бути гнучкими, готовими швидко реагувати на зміни і забезпечувати хоча б мінімальну підтримку нашим отримувачам послуг. А ще серед викликів – плин кадрів через нестабільну ситуацію у регіоні. Дехто поїхав просто від війни. На даний час девʼять працівників Центру захищають нашу Батьківщину.
- Чи збільшується кількість звернень на отримання послуг?
- Звісно, збільшується. З початком повномасштабного вторгнення значно зросла кількість звернень. По-перше, мобілізованих, які мають право обслуговуватись в нашій установі, стало значно більше, плюс члени їхніх родин. Ще, на жаль, багато членів родин загиблих Захисників та Захисниць України.
- Чи мали ви план переїзду на випадок найзагрозливішої ситуації?
- Ми знали, що треба зібрати усі необхідні документи. Але плану релокації у нас не було. Мабуть, хочеться все-таки залишитись на рідній землі.
- Як відбувається робота мобільних груп у Сумській області?
- Ми їздимо у громади по запитах, зазвичай, декілька разів на місяць. У найнебезпечніші громади, які постійно під обстрілами на прикордонні, ми, на жаль, не виїжджаємо. Для нас найцінніше – життя наших працівників, ми не можемо їх наражати на небезпеку. Консультуємо людей звідти онлайн. А виїзди здійснюємо у більш-менш безпечні громади. Там люди формують свої запити, свої потреби і відповідно цього ми формуємо свій план поїздки. Нас часто запрошують в ті громади, де ми вже були, у людей формуються нові запити, приходять нові люди на зустрічі, про нас розповідають знайомим.
- Яких запитів найбільше?
- Найбільше запитів на психологічну та юридичну підтримки. І по місту Суми ветерани чи члени їхніх родин найчастіше звертаються з питаннями до юриста. А в віддалених громадах найбільшою проблемою є інформаційна обізнаність, власне, доступ до інформації. Людям дуже важко орієнтуватися в цих змінах, нововведеннях, законах.
І члени родин, і ветерани, і ті, хто служить – звертаються всі. Історій звернень дуже багато. Із запитами до юриста все зрозуміло – людина звертається із питаннями і фахівець допомагає. Якщо не встигають все з’ясувати за один раз, то залишаються на звʼязку.
Цікаво спостерігати за психологічними групами підтримки. Ми проводимо арттерапії. Людям це дуже подобається. Вони розкриваються, діляться враженнями. Арттерапію ми проводили і для родин загиблих Захисників. Це люди в переживанні гострого болю. Психолог знає як працювати з ними, а мені особисто буває важко. Але коли рідні після арттерапії розкриваються, діляться своїм сокровенним, душевними переживаннями і кажуть, що ми були корисними – це дуже надихає.
- Чого бракує «Центру учасників бойових дій» зараз?
- Нашій установі бракує фінансової підтримки. Маю на увазі і оплату працівникам, і оплату таких заходів, як, до прикладу, арттерапія та різних психологічних заходів для дітей і дорослих. Ми намагаємося співпрацювати з волонтерами задля забезпечення таких заходів витратними матеріалами.
Оскільки значно зросла кількість ветеранів та їхніх рідних, які потребують підтримки, нам потрібно збільшувати штат працівників. Ми додали психологів, створили відділення – Сервісний офіс у справі ветеранів – це фахівці із супроводу ветеранів. Але залишилася проблема із приміщенням. Психолог, юрист, фахівець із супроводу мають надавати послуги в особистих кабінетах, що створює комфортне та конфіденційне середовище для надання допомоги. Наразі для нас це питання відкрите.
Окрім того, через постійні обстріли і повітряні тривоги та, відповідно, заборону від ОВА на масові зібрання, ми не можемо відкрито збирати людей у наш простір на ті чи інші заходи. Відтак, у нас є групи у месенджерах, де ми інформуємо тих, хто у нас зареєстрований, ділимося важливими повідомленнями. А в особистих повідомленнях ми завжди на звʼязку з нашими отримувачами послуг.
