07/17/2025
Сьогодні Марія Довжик – очільниця Ветеранський простір “Побратим”. Але її життя повʼязане з захисниками із 2014 року. Спочатку Марія була волонтеркою у військовому шпиталі, потім – комунікаційницею ГС Ветеранський простір, діяльність якої починало три людини.
«Я не уявляю себе в іншій сфері, окрім соціальної. Навіть, коли закінчиться війна, нам роботи вистачить ще на десятки років», – говорить Марія Довжик.
Про що мріє, як вибудовує роботу та визначає пріоритети очільниця ветеранського простору, читайте далі:
Про роботу у ветеранській сфері
Ветеранськими політиками я займаюся з 2020 року. Але з ветеранами, з їхніми потребами почала працювати на волонтерських засадах з 2015 року.
Відтоді як в кінці 2014-го прийшла волонтером в госпіталь ветеранів у Вінниці. Я допомагала тим, хто перебував на лікуванні, потребував супроводу, роз’яснень і консультацій. Тоді все було несистемно, бо й рішень системних не було. Я шукала шляхи вирішення цих питань. Коли, наприклад, воїн після поранення, маломобільний або й зовсім лежачий, а йому потрібно щось передати на військову частину. Спочатку це був мій внесок в нашу спільну боротьбу.
Потім я захопилася цим і, народивши другу дитину, зрозуміла, що хочу цим займатися, але системно, щоб це була моя робота, хочу присвятити цьому своє життя. І я дуже щаслива, що тоді знайшлося місце для мене в команді першого ветеранського простору Вінниці.
Про ветеранську політику на Вінниччині
Кожен хвалить свою хату, але хочу відзначити, що на Вінниччині, саме на регіональному і на місцевому рівні, це не показушна історія. Звісно, трапляються неефективні рішення, але, до прикладу, у Вінниці є підтримка трьох просторів різного формату, які отримують фінансову підтримку з бюджету міста.
У Вінницькій області є 65 територіальних громад, вже відкрито 13 просторів різного формату. Я прагну, щоб у нашому місті була мережа ветеранського простору «Побратим». Коли є досвідчений старший брат, він може навчити всього і показати, що працює, підказати, щоб не набивати нові шишки… До нас часто звертаються інші фахівці або ті, хто хоче започаткувати простір за порадами. Часто запитують, як вдається комунікувати з владою, а я переконана, – коли ти вмотивований працювати, коли ще й експертний і не боїшся йти та говорити – тоді все вдається.
Про команду ветеранського простору і напрямки роботи
Наразі в нас в команді 13 осіб – психологи, юристи, кейс-менеджери, а зростемо до 25 людей, додадуться фахівці із супроводу ветеранів.
Я найбільше пишаюся двома напрямками – ретрити для родин полеглих Захисників і сплави для ветеранів. Бо це два інструменти, в які я щиро вірю. Ці напрямки підтримує і міська рада, і донори. Сплави для ветеранів дуже подобаються хлопцям, – вода забирає на себе негатив, і це відпочинок серед своїх. Минулого року спробували, всім сподобалося, але одного дня виявилося замало. Цього року все буде з ночівлею, з психологом. Це буде історія про «рівний рівному», тому що там буде інструктор – ветеран, помічник інструктора – ветеран, психолог – ветеран і це все для ветеранів.
Про потреби ветеранів та їхніх родин
Щомісяця до нас звертається орієнтовно 300 людей. Серед ветеранів найбільший попит мають юридичні питання. Фізична реабілітація також. Але дуже часто люди потребують інформування і розуміння, як працюють ті чи інші установи, про реалізацію пільг, соціальні гарантії, про свої права.
Багато чого залежить від того, як подати інформацію. Це ж про гнучкість, про один з принципів нашої роботи. Треба знати як людині пояснити так, щоб вона отримала відповідь і зрозуміла її, а не просто махала головою, не розуміючи, про що їй говорять.
Часто в установах бракує часу. Приходиш за послугою і маєш відчуття, ніби забираєш чийсь час. У нас для ветерана є стільки часу, скільки йому потрібно. Для родини є стільки, скільки їй потрібно. І якщо треба просто поговорити, ми будемо говорити. До нас приходять, як до друзів, просто на каву. А під час спілкування можна зрозуміти, які є потреби в людини і скерувати її до фахівця.
Про напрямки роботи
У нас є кредит довіри від ВМКЦ Центрального регіону. Ми працюємо в лікарнях з юристами, бо є величезна прірва в знаннях, в обізнаності військових щодо своїх дій під час перебування в госпіталях, на лікуванні, і розуміння того, що з ними буде далі. Від цього незнання виникають наративи, які підіграють ворогу, зневіра в державі, розпач і незрозумілі збори коштів і так далі.
Також працювали з персоналом медичних закладів по області щодо ефективної, екологічної комунікації з ветеранами, з людьми, які мають бойовий досвід.
Один з напрямків – це робота із звільненим з полону. Це така робота, з якої фоточки не покажеш, сильно не розкажеш. Але, разом з тим, є певні проблеми, і ми намагаємося працювати з ними, поки що вдається. Тут важливо знати, що говорити, не сказати неперевірену інформацію.
У ГС «Ветеранський простір» є машина для роботи мобільної групи в громадах, а у «Побратима» є бус, який перевозить маломобільних осіб. До прикладу, на майстер-класи протезних підприємств. У Вінниці є два протезних підприємства, на яких проходять реабілітацію та протезування наші воїни. Ми їх запрошуємо до себе і возимо. Є ветерани, яким потрібно з точки А в точку Б, і вони точно знатимуть, що є номер телефона, можна зателефонувати, ми приїдемо, заберемо, завеземо і потім заберемо знову.
Про силу і підтримку
Наш слоган – «Твій надійний тил». Я мама трьох дітей, у мене є сімʼя, робота, але я би не стягнула й половини всього, якби не мій тил. На роботі ми один одного підстраховуємо. Ми всі на роботі є надійним тилом один одному. Ми співзамінні.
Поза роботою в мене є надійний тил – це моя родина, мій чоловік, який робить свою половину обовʼязків і трохи мою. У мене тут система і вдома у нас теж система. Ми з чоловіком чергуємо день через день. У нас є няня, є мої батьки. Мені досить часто буває страшно, і дякувати Богу, мені є куди прийти і сказати, що «я хочу на ручки». Єдина людина, якій я можу поплакатися – це мій чоловік.
Я люблю ходити пішки, гуляти з дітьми. В мене часто запитують: «Як справи?», а я кажу: «Робота». Хочу організувати такий день, щоб накупити морозива і побути разом.
Колись дурню ляпнула своїм старшим дітям про те, що на море ми поїдемо після того, як війна закінчиться. Але я хочу таки поїхати на море, на відпочинок з рідними, щоб не думати про ні про що інше, крім відпочинку.