07/13/2023
Ми тримаємо звʼязок із тими, хто проходив навчання в нашому центрі: кейс менеджери, спеціалізовані карʼєрні радники, фахівці по роботі з бойовою травмою.
Саме тому, час від часу плануємо проводити онлайн зустрічі з цікавими людьми. Як ось, до прикладу, із Олександром Терещенком.
Олександр – колишній військовий, захисник Донецького аеропорту, Народний Герой України. Після отриманих в ДАП тяжких поранень і тривалої реабілітації, він почав активно займатися громадською роботою, підтримував і підтримує поранених Захисників та Захисниць, а з 2019 по 2021 роки був заступником Міністра у справах ветеранів.
Під час зустрічі Олександр намагався донести до тих, хто працюватиме з різними категоріями ветеранів – основне, що можна і чого не можна робити під час спілкування.
Найголовніше для людей, які працюють з ветеранами з інвалідністю чи загалом з людьми з інвалідністю, — це правильно звертатися.
Якщо ви назвали людину інвалідом чи калікою, впевнений, що розмови не відбудеться. Україна ще у 2009 році ратифікувала Міжнародну конвенцію з прав людей з інвалідністю, але лише два роки тому ми перейшли на стандарти звернення, і навіть моє посвідчення інваліда війни першої групи було змінено на «особа з інвалідністю» внаслідок війни.
Правильно говорити «людина з інвалідністю». Тобто на першому плані має бути людина, а потім її інвалідність.
Дуже важливо не вживати слів «сліпий», «глухий»… Варто говорити, або “людина, яка втратила зір”, “людина, яка втратила слух”, “незряча людина”.
Не можна говорити «людина з обмеженими можливостями», тому що я себе не вважаю такою людиною. І всі хлопці, які беруть участь в Invictus Games, точно не вважають себе людьми з обмеженими можливостями.
Досить спірним є «людина з особливими потребами». Наприклад, якщо я віддаю перевагу копченій ковбасі, а не вареній, то це теж особлива потреба. А загалом, якомога більше треба говорити з людиною, Звертатися до неї на ім’я, ніяк не акцентуючи, що вона якась особлива.
Всі хлопці і дівчата хочуть забути, що вони якісь особливі. Хочуть, щоб на них не звертали уваги, коли вони заходять в метро, в транспорт, на вулицях, щоб не дивилися на них, як на мерців, які з’явилися з того світу.
Дуже часто зараз люди хочуть щиро подякувати. Таке бажання виривається, і люди намагаються це зробити при всіх, якомога голосніше, якомога так урочистіше. І тим самим вони привертають увагу до ветерана, а він відчуває дискомфорт.
Достатньо подякувати, прикласти руку до серця чи підійти і тихенько сказати “Дякую вам за службу, чи за захист”, і не привернути увагу.
Не має бути нав’язливою допомога. Не варто кидатися, затягувати чи спускати ветерана в кріслі колісному по сходах, чи перетягувати через дорогу, виривати заплічник з рук.
Не потрібно казати: “Давай я за тебе зроблю, ти за нас постраждав, я хочу тобі допомогти”. Дайте змогу ветерану зробити це самому.
Поважайте його простір, його незалежність. Якщо ви бачите, що людина опинилася в ситуації і не може подолати якусь перешкоду, тоді запропонуйте свою допомогу. Але, знову ж таки, не варто це робити як оголошення, щоб всі одразу звернули увагу.
Існують певні стереотипи про ветеранів, яких варто уникати.
Зараз багато хлопців і дівчат на протезах не приховують їх. Вони одягають стилізовані куксоприймачі, з “татуюваннями” на них.
Бувають випадки, коли їм говорять: “Ой, синок (чи доця) тобі б довші штанці чи сорочку, щоб закрити це”.
Якщо людина не приховує свій протез, значить, вона себе прийняла. А таким зауваженням даєте зрозуміти, що вам неприємно на це дивитися.
Хрестити, казати: “Кріпись”, відводити погляд – це все нагадує, що сталося щось непоправне.
Дуже часто хлопці, які втратили праву руку і мають лише ліву, скаржаться, що їм дають лист і кажуть писати заяву. Звертайте на це увагу і запропонуйте, запитайте: “Чи вам зручно буде самому написати, чи мені вам допомогти?”
Чому вважають, що людина з інвалідністю, на візочку, з протезами, на милицях, з тростиною, обов’язково голодна, чи в неї проблеми з грошими, чи вона нещасна і самотня. І намагаються запхати гроші в кишеню. Або намагатися погодувати, пожаліти. Це ображає.
Якщо ви дуже хочете пригостити ветерана кавою, то краще підвісьте цю каву. Або на знак подяки ветеранам можете тихенько за них розрахуватися в кафе. І коли офіціант їм скаже про це, це може бути розцінено як акт подяки. Але цього не можна робити явно.