Неля Новачук-Крот народилась в сім’ї нечуючих батьків, жестовою мовою володіє з дитинства. Чотири роки офіційно працює в Українському товаристві глухих.
Неля — дружина військового. Якось звернулася за консультацією до Вікторії Шинкаренко – очільниці КЗ «Будинок Ветеранів» РМР. Вони розговорилися, і Вікторія довідалася, що Неля володію жестовою мовою. Відтак, запропонувала долучитися до команди і надавати послуги родинам військовослужбовців, які мають інвалідність.
«Я надаю послуги усім нечуючим, які потребують допомоги, не лише своїм батькам», – говорить Неля.
В інтервʼю Коаліції ветеранських просторів фахівчиня розповіла про свій перший тиждень роботи у рівненському «Будинку Ветеранів», про особливості надання допомоги нечуючим та з якими запитами до неї найчастіше звертаються.
- Чи багато було запитів протягом вашого першого тижня роботи у просторі від нечуючих рідних військових?
- Шестеро осіб звернулося по допомогу. На жаль, до повномасштабної війни на таких людей мало хто зважав. Зараз, певною мірою, завдяки проєкту Олени Зеленської «Безбарʼєрність», про нечуючих людей почали піклуватися, приділяти більше уваги. Також, дуже важливо, що створюються ветеранські простори і маю надію, скоро не лише в нашому надаватимуть допомогу нечуючим людям.
- Про що запити у людей, які до вас звертаються?
- Це рідні чинних військових, зниклих безвісти, та військових, які знаходяться у СЗЧ. Здебільшого, це родини, які потребують юридичних консультацій. Та й психологічна допомога не завадить. Ці люди не чують, вони не можуть дати собі ради. І, на жаль, більшість цих людей практично неписемні. Їхня основна мова – жестова і вони не завжди зможуть зрозуміти написане від лікарів, від соцпрацівників, від юристів. Спеціалісти різних профілів часто вважають, що з нечуючими можна переписуватися. Але це не так. Нечуючі можуть не зрозуміти значення певних слів, чи невірно їх розтлумачити, не зможуть самостійно написати усе правильно, відтак, без знання жестової мови, їм не допомогти.
Про це мало хто знає. Трапляються випадки, коли я йду в якусь установу з нечуючими рідними військових, мені деякі працівники говорять: «А ви хто така? Ви не родичка, нам вас тут не треба, ми будемо у письмовому порядку вирішувати питання з рідними». Коли я кажу, що рідні не зможуть самостійно вести письмову комунікацію, дехто мені навіть не вірить. Але я це говорю не для того, щоб когось образити. Наголошую, що для нечуючих людей основна мова – жестова. Тобто я – їхні вуха і голос, і звʼязок з державними органами та інстанціями. Я їм доношу інформацію їх мовою.
- Важко уявити як нечуючим людям переживати повномасштабну війну.
- Найелементарніше – вони не чують звук повітряної тривоги. Але зараз, завдяки сучасним технологіям, гаджетам, програмам ці люди можуть мати, наприклад, спеціальні годинники, які вібрують на руці, під час повітряної тривоги. Проте, він дієвий лише якщо є інтернет. Коли не працює звʼязок, такі люди не знають, чи ховатися, бо лунає повітряна тривога, чи можна залишати сховище, коли все скінчилося.
Людям з порушеннями слуху держава частково відшкодовує вартість мобільного телефону – це їхній спосіб комунікації. Телефон для нечуючого, як протез для людини з ампутацією.
Хоча, є старенькі батьки наших військових, які не вміють користуватися гаджетами, бояться банківських карток. Таким людям обовʼязково потрібен хтось, хто зможе жестовою мовою з ними говорити.
У нечуючих людей старшого віку часто виникає катаракта і це ускладнює спілкування з ними, бо вони перестають бачити. Жестова мова має алфавіт і з людьми, які не чують та не бачать можна розмовляти лише по буквах. Я показую букву і вони руками «зчитують» з моїх рук. І так по кожній літері. Вони мені у відповідь жестами показують слово, а я у відповідь кожну окрему літеру.
Це дуже складні випадки, але мені надає сил у роботі досвід спілкування з моїми батьками. В батьків набута глухота і я народилася здоровою, мовою жестів вмію спілкуватися від народження. І це мені дуже допомагає у роботі.
Насправді це дуже складна мова. У ній також, як і в будь-якій мові, зʼявляються нові слова, навіть сленгові. І кращі вчителі – нечуючі люди. В них перепитуєш, уточнюєш і так вивчаєш нові слова.
- З якими основними правовими проблемами стикаються родини нечуючих, чиї рідні воюють?
- Люди, які не чують, мають третю групу інвалідності. І їхні діти, які не мають інвалідності, забирають батьків під свою опіку. А як немає дитини, яка чує, і щось трапляється, такі люди не можуть покликати когось на допомогу, не можу викликати «швидку», не можуть сказати, що трапилося.
Найстрашніше, як на мене, що у таких батьків забирають дітей на війну. Люди з порушенням слуху залишаються вдома – сам на сам з усім, що може трапитися. Зараз, до прикладу, ми розшукуємо нечуючу матір одного військового, який потрапив у полон і жестовою мовою для неї записав звернення.
Насправді, люди, які не чують, не знають, куди їм звертатися за допомогою. І коли їхній рідний зникає безвісти, потрапляє у полон чи гине, вони просто сидять вдома і плачуть, бо не знають, де шукати підтримки і допомоги.
А коли, до прикладу, ці люди з інвалідністю приходять до ТЦК, вирішити свої проблеми чи шукають безвісти зниклого родича, там не можна телефоном користуватися. І вони не мають змоги набрати мене по відеозвʼязку, щоб я замість них поговорила. І таких установ багато.
- Чи з тих шістьох людей, які звернулися по допомогу до вас, комусь вдалося вже вирішити питання?
- Їхні справи у процесі роботи. Вікторія Шинкаренко знає алгоритми дій, знає закони, вона підказує, що правильно робити. В мене є посвідчення перекладача жестової мови, тобто я ходжу з цими людьми і в суди, і в поліцію, і слідчі дії провожу, і можу бути присутня в будь-яких органах.
- До вас можуть звертатися лише нечуючі люди з Рівного чи й з області?
- Коли ми опублікували відео на сторінці «Будинку Ветеранів», що я надаю послуги родинам військових, які не чують, до нас звернулися не лише з самого Рівного. На жаль, наразі, з усіх ветеранських просторів лише я надаю послуги жестовою мовою, тому, хочу, щоб люди знали – до нас можна звертатися з будь-якого куточка України.
- А як нечуючим до вас звернутися? Вони ж не можуть зателефонувати і пояснити проблему?
- Вони знають, що робити. Головне, щоб вони знали мій номер телефону: +380680075205, на який можна вийти по відеозвʼязку з будь-якого месенджера. І мали інтернет. По відеозв’язку – це їхній спосіб спілкування. Вони зателефонують по відеозв’язку, ми домовимося про зустріч.
- Чи маєте якісь поради нечуючим рідним наших воїнів?
- Мені дуже шкода, що нечуючі люди не володіють інформацією, мало обізнані, просто сидять вдома і нічого не роблять. Порада – йти до нас, скористатися можливостями, всіма послугами, які може надати «Будинок Ветеранів». Йти, не бояться, казати про свої потреби і проблеми, ми допоможемо, чим зможемо. А ще порада: вірити, надіятися і чекати на своїх рідних.
