06/23/2025
Орієнтовно 10 людей на день звертаються за підтримкою до Дому Воїна в Івано-Франківську.
Про ветеранський простір міста, його команду та власне повернення з війни, розповів очільник Дому Воїна, ветеран Микола Крошний.
Про власне повернення з війни
Перші два місяці після того, як я повернувся, було досить важко, я нічого не хотів, в мене була страшна апатія до всього, мене нервували чоловіки, яких я зустрічав на вулиці. Я ні з ким не хотів говорити. На той час жоден з моїх друзів не воював. Мені не було про що з ними говорити, дратували теми про ТЦК. Я хотів сидіти вдома і просто дивитися військові відео.
Проте, мене мотивував син. Моя дитина для мене – це щось надзвичайне, я ним захоплююсь. Сину тоді було пʼять років і він мене брав за руку та просив з ним бавитися і гуляти. Також дуже підтримала дружина. Хоча спершу навіть з нею не хотілося ні про що говорити.
В певний момент я замислився, що є найщасливішою людиною – я маю сімʼю, яка мене підтримує.
До війни думав про кращу машину, кращий диван, кращий ремонт. А тепер зрозумів – я маю душ і можу митися, коли хочу. Бо коли у зоні бойових дій не миєшся по кільканадцять діб, багато готовий віддати за можливість помитися у холодній воді.
Зрозумів, що все найважливіше у житті маю. І вирішив, що варто повертатися до нормального життя.
Спершу повернувся на свою стару роботу. На той момент я працював в одному з комунальних підприємств Івано-Франківської обласної ради юрисконсультом. Моя шефиня, дуже класна жінка, родом з Луганська, сказала: «Скільки треба, не виходь на роботу, відпочинь, звикни». Але щось мені було не так на тій роботі. Так стається з багатьма ветеранами насправді. Я не міг працювати. А потім побачив оголошення нашого міського голови про те, що відкриватиметься комунальний заклад «Дім Воїна» і подумав, що пішов би туди працювати, робити щось корисне для наших військових.
Міський голова під час зустрічі запропонував бути керівником. Я тоді подумав, що був на війні, розумію, з чим стикаються хлопці, все знаю… Виявилося, що я нічого не знаю. Люди розказують свої життєві історії і часом в голові не вкладається. Я зрозумів, що бачив малесенький відсоток того, що насправді відбувається в людей – починаючи від бюрократичних питань, завершуючи сімейними перипетіями.
Про команду Дім Воїна
Переконаний, що у ветеранських просторах мають працювати люди, які або мали відношення до участі у бойових діях, або їхні рідні. Або ж людина має розуміти, для кого вона працює. Це не просто офісна робота.
В нас працює 11 людей і всі фахівці віддаються по-максимуму.
Маємо два кабінети психолога, – за потреби можна поговорити. Наші фахівці із супроводу допомагають оформити всі необхідні папери, щоб людина не бігала від установи до установи. Ми допомагаємо з пошуком роботи, з перекваліфікацією військових, організовуємо різні заходи для військових, які перебувають на лікуванні, для ветеранів, їхніх сімей, для сімей загиблих, дітей. Проводимо різні майстеркласи, зустрічі молоді з ветеранами.
Найбільші потреби, з якими звертаються у Дім Воїна
Найчастіше звертаються за психологічною допомогою. На моє переконання, достатньо побути пʼять хвилин у зоні бойових дій, щоб людина змінилася. В кожної людини психологічний та емоційний стан є різним. З психологами потрібно працювати кожному ветерану, який повертається додому.
Ми досить креативні, намагаємося нестандартно приймати рішення, втілювати нестандартні ідеї. Я хочу ламати радянські стереотипи про вшанування памʼяті, загалом про ставлення до захисників.
Біля нашого закладу ми встановили лавочки, які нагадують, що за нас воюють люди, які могли б жити своє безтурботне життя поміж нас.
Ми підтримуємо хвилину мовчання, наголошуємо на її важливості. Знімаємо відеоролики, де наші працівники в різних куточках нашого міста з табличкою «Зупинись, вшануй».
У нашому закладі є послуга, яка називається «помічник сім’ї захисника». На початку, коли ми це створювали, ставлення було дещо скептично, мовляв, хлопчик по виклику… Але на сьогодні ця послуга виявилася досить успішною, має попит. Дружини, матері, ветерани, які мають групу інвалідності до нас звертаються.
Важливість створення ветеранських просторів.
Я завжди говорю, що потрібно робити все більше ветеранських просторів, реабілітаційних центрів. Такого життя, як було до повномасштабної війни, вже ніколи в Україні не буде. І всі вчаться жити. Як військові на фронті вчаться жити, так і люди в тилу мають навчатися жити по-іншому.
На сьогодні важливішого за військових, ветеранів, їхні сім’ї, сім’ї загиблих героїв в країні немає. Звісно, політика, релігія, бізнес, медицина, освіта – це важливо. Але коли ворог приходить, то нічого цього немає. Він все стирає з лиця землі.
Ветеранські простори потрібно робити, потрібно вдосконалюватися, потрібно працювати, додавати якісь нові креативні ідеї, нові послуги для того, щоб людина, яка віддала частинку свого життя, відчувала повагу і шану до себе. Важливо, щоб ця людина відчувала, що за той вчинок, який вона зробила, стоячи на захисті нашої країни, ми як мінімум вдячні.