“Я хочу донести алгоритми дій якомога більшій аудиторії”, — Мака Шонія, юристка

Мака Шонія, адвокатка, у професії 24 роки. Координаторка з юридичних питань у Перший жіночий ветеранський простір «Рехаб», який входить до Коаліції ветеранський просторів.
До повномасштабної війни працювала у господарській діяльності підприємств. Надавала послуги здебільшого юридичним особам та фізичним особам-підприємцям в регулюванні питання їх господарської діяльності. 

У травні 2022 року прийшла в громадську організацію Перший жіночий ветеранський простір “Рехаб”, де надає послуги юриста фізичними особами — ветеранам, військовим та членам їхніх родин.

“У “Рехабі” не було такого напрямку, як правова допомога, але була дуже велика кількість звернень від родин зниклих безвісти військовослужбовців. На той час це був найбільш актуальний запит. Відтоді я займаюся питаннями ветеранів, військовослужбовців та членів їхніх родин з усіх напрямків, допомагаю членами родин зниклих безвісти, полонених. Багато напрямків нам вдалось реалізувати за підтримки Міжнародного фонду Відродження”, — говорить Мака Шонія.

Юристка розповіла про ветеранське законодавство, досягнення та виклики на 2025 рік та над чим працює зараз.

• Як ви оцінюєте ситуацію з ветеранським законодавством станом на зараз? 

• На жаль, за 11 років війни в законодавстві щодо ветеранів, військовослужбовців та членів їхніх сімей практично нічого кардинально не змінилося. Позитивні зрушення у врегулюванні нагальних питань щодо цієї категорії осіб я бачу лише протягом останнього року. Вони відбуваються досить жваво.

Ми маємо дуже велику кількість нормативно-правових документів, іноді вони суперечливі, іноді підзаконні акти не відповідають закону. Так не може бути. Також тільки відбуваються напрацювання судової практики та формулювання правової позиції Верховного суду з питань застосування законодавства, що регулює права військовослужбовців та членів їхніх сімей.

• Які зміни у законодавстві відбулися протягом останнього часу?

• Законодавство стало більш людиноцентричним. Це вже не просто набір літер, яким важко скористатися. Правові норми націлені на захист та надають можливість фактичної реалізації прав та пільг, гарантованих Законом. Зокрема, багато з наших Захисників (Захісниць), що потрапили в полон або зникли безвісти фактично були учасниками бойових дій, але не встигли отримати відповідний статус. За чинним правовим регулюванням неможливо було оформити, за відсутності військовослужбовця, йому статус учасника бойових дії, що своєю чергою позбавляло членів родин можливості скористатися пільгами, передбаченими для них. Наразі статус надається зазначеній категорії осіб автоматично, шляхом подання інформації військовою частиною до Єдиного державного реєстру ветеранів (Постанова КМУ №1041 від 10.09.2024 року). А члени родин мають змогу отримати витяг реєстру ветеранів і реалізувати надані їм права і пільги.

• Про які свої права чи можливості найбільше не знають військові і члени їхніх родин?

• Військовослужбовцям та членам їхніх родин, незалежно від того, 70 їм років чи 30, складно самостійно отримати інформацію про наявність прав та пільг у законодавстві. Щоразу на різних робочих групах, круглих столах чую пропозиції про необхідність створення сайтів, телеграмканалів, де буде зібрана відповідна інформація. Насправді, такі джерела вже існують. І вони дуже якісні. До прикладу, “Принцип” чи “Юридична сотня”. Це дуже зручні джерела для людей, щоб не заглиблюватися в закон, але побачити алгоритми дій. Проте, більшості цільової аудиторії складно обробити та розтлумачити цю інформацію самостійно. Тому обов’язковим провідником, все ж таки, повинен бути фахівець соціального супроводу. При цьому фахівець соціального супроводу має бути обізнаним про закон, або бути юристом з відповідним фахом. 

Навіть спеціалісти, які залучені в цій сфері: патронатні служби, ТЦК, військові частини, — вимагають у вищого органу надання їм алгоритмів дій. Хоча вони в першу чергу повинні керуватися законами та підзаконними актами. Що вже казати про людей, які з цим стикаються як отримувачі послуг? 

Саме через це один із своїх основних напрямів своєї діяльності я бачу в тому, щоб просвітити у алгоритмах дій в правозастосуванні якомога більшу спільноту. Для цього проводжу і у Львівській, і в Запорізькій областях зустрічі  з фахівцями, залученими до вирішення проблематики зазначеної категорії осіб, членами родин, проводимо тренінги для спеціалістів безоплатної правничої допомоги.

• Поясніть, будь ласка, які категорії ветерана війни зараз існують в нашому законодавстві і чим вони відрізняються?

• Наразі діє Закон України Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту. Згідно з цим законом, у нас є категорії осіб, які підпадають під статус ветерана війни — це учасники бойових дій, особа з інвалідністю внаслідок війни, учасник війни. Закон дає тлумачення щодо кожної з цих категорій.

Учасники бойових дій — це особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі всіх видів і родів військ Збройних сил діючої армії. Учасники війни — це стосується осіб, які по суті були військовослужбовцями до здобуття Україною незалежності, були учасниками війн в період радянського союзу — в Афганістані, Другій світовій тощо.

А особи з інвалідністю внаслідок війни — це вже особи, які отримали інвалідність під час захисту Батьківщини, виконання обов’язків військової служби.

Як правило, спільнота трактує “ветерана війни”, як особу, звільнену з військової служби. Насправді, це не так. Учасник бойових дій може бути діючим військовослужбовцем. Тому, незалежно від того, чи він діючий військовослужбовець, він є ветераном.

Законодавство наразі взагалі не надає поняття “захисник” і “захисниця”. Є новий проєкт закону про ветеранів війни, який стосується ветеранів війни після 2014 року. Скажімо, відбулася певна сепарація у законі і всіх ветеранів війни до 2014 року залишаємо в старому законі, а для всіх ветеранів війни з 2014 хочуть прийняти новий закон. І навіть в ньому немає поняття “захисник” і “захисниця”. У нас поняття “захисник” і “захисниця” з’являється тільки відносно до “члена родини загиблого Захисника чи Захисниці”.

• Яка ситуація із законодавством щодо тих, хто самовільно залишив частину?

• Щодо 410 статті Кримінального кодексу, якщо особа вперше самовільно залишила частину, і хоче повернутися на службу, вона повинна мати погодження від командира своєї частини чи від іншої частини. У Законі Про військовий обов’язок і військову службу вже немає обмеження щодо того, чи вперше вчинене СЗЧ, чи ні, але вона надає можливість повернутися до військової частини тільки в разі якщо СЗЧ сталося до 29 листопада 2024 року.

Проблематика виникла у тому, що люди, за 401 статтею ККУ обирали військову частину, отримували від неї погодження, але командування Збройних сил України, не зважаючи на це погодження, направляло їх у будь-яку частину, нерідко й у ту, яку військовий самовільно залишив. А оскільки людина самовільно залишає частину переважно, тому що є якісь негаразди з командуванням, непорозуміння з командуванням, то це не заохочує інших військовослужбовців до повернення. Це є значною проблемою. 

Наразі нормативного врегулювання щодо механізмів реалізації зазначених норм немає, але за моїм спостереженням намагаються реалізувати ці норми в ручному режимі і відправляти людей в обрані військові частини. 

До 1 березня якщо військовослужбовець повернувся до своєї військової частини, він повинен бути поновлений в особовому складі і у командира немає альтернативи, він зобов’язаний приймати цього військовослужбовця назад у свій підрозділ. 

Ми зараз живемо в такому правовому полі, що багато чого можна вирішувати в ручному режимі і, мабуть, поки немає іншого це необхідно робити. Адже, згідно з відкритими джерелами Міністерства юстиції, у нас під вартою, станом на лютий 2024 року, знаходиться всього 46 тисяч осіб. Якщо враховувати цифри СЗЧ, які також сягають тисяч, і враховувати те, що як кажуть юристи, це “сидяча стаття”, у якої немає альтернативи (під особисте забезпечення або під заставу), то ми, як країна, не можемо собі дозволити ні морально, ні фінансово посадити всі ці тисячі людей під варту. 

Тим паче за моєю практикою, практикою колег, які працюють у цій сфері, дуже велика кількість таких військовослужбовців, які знаходяться в самовільному залишенні частини, хочуть повернутися на службу. Дуже велика кількість. Оскільки бажання є, бойовий досвід у багатьох є, ми повинні заохотити їх повернутися і допомогти це зробити.

• Що відбувається у законодавстві стосовно безвісти зниклих і їхніх рідних?

• З червня 2024 року ми у громадській організації намагалися внести зміни до Постанови КМУ 560 Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Де серед необхідних документів, для реалізації права на відстрочку, фігурувало рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин. Таке рішення суду не могло бути реалізоване, адже такого способу захисту не існує, як “рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин”, бо законодавче поле знає тільки про визнання особи “безвісно відсутньою”, а правовий статус особи зниклої безвісти за особливих обставин надається тільки на підставі внесення інформації про таку особу в Єдиний реєстр осіб зниклих безвісти за особливих обставин.

Деякі ТЦК, які оформлювали відстрочку членам родин зниклих безвісти за особливих обставин, попри те, що було написано в постанові 560, таку відстрочку надавали, бо це відповідало закону. А деякі ТЦК не надавали, тому що у них в постанові Кабінету міністрів був написаний такий документ як необхідність. Тому,  щоб не було такого подвійного стандарту щодо членів родин зниклих безвісти військовослужбовців, ми порушили це питання. Намагалися реалізувати ці зміни завдяки державним структурам, органам влади, які нас підтримували в цих змінах. До прикладу, Офіс президента неодноразово порушував це питання на координаційних зустрічах. 

Зміни були прийняті 31 грудня 2024 року і замінили це рішення суду на витяг з Єдиного реєстру осіб зниклих безвісти за особливих обставин.

Також, важливим є зміни до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” щодо грошового забезпечення осіб, зниклих безвісти, згідно з яким військовий може сам визначати коло осіб, яким будуть здійснюватися виплати у разі його зникнення безвісти чи потрапляння в полон. Також закон враховує необхідність, в разі відсутності вищевказаного волевиявлення військового, депонування за військовослужбовцем, який зник безвісти чи перебуває у полоні 50% його грошового забезпечення. 

[Детальніше ми писали про цей Закон на сторінці Коаліції ветеранських просторів]

Важливим питанням залишається оголошення померлим військовослужбовця, який зник безвісти. Часто у таких випадках дуже велика ймовірність загибелі, але без наявності тіла, факт реєстрації в органах РАЦСу не може бути здійснений, за відсутності лікарського свідоцтва про смерть. Єдиний шлях для таких родин – це отримання рішення суду про встановлення факту смерті або проголошення такої особи померлою (загиблою).

Законодавство надає право визнати особу померлою згідно зі статтею 46 Цивільного кодексу України. За скаргою Міністерства оборони України минулого року до касаційної інстанції — Великої палати Верховного суду — потрапила справа, аби розтлумачити, з якого часу рахувати шість місяців для набуття права звернення до суду щодо оголошення померлим військовослужбовця. У статті 46 наразі є така проблема, що особа може бути оголошена померлою через два роки після закінчення воєнних дій, з врахуванням конкретних обставин справи через шість місяців. І каменем спотикання були ці шість місяців — відколи їх рахувати? Від моменту закінчення воєнних дій, чи від моменту зникнення людини? Верховний суд розглянув справу, і в грудні 2024 року визнав, що несправедливо очікувати закінчення воєнних дій на всій території України. А для того, щоб відраховувати ці шість місяців, варто взяти за основу Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22 грудня 2022, в якому йдеться про початок і кінець бойових дій в тій чи іншій громаді.

Але проблематика залишається, оскільки 309 наказ Міністерства реінтеграції не містить, наприклад, Курської області. Крім того, наказ не містить територій, в яких активні бойові дії не здійснювались, але у нас там є зниклі безвісти (до прикладу, через влучання російських ракет). Тому я написала правову аргументацію щодо внесення змін до статті 46, надала правову позицію стосовно того, як повинна звучати сама норма. Народні депутати Верховної Ради взяли в опрацювання цю проблематику. Такий законопроєкт зареєстрований (№12451 від 27.01.2025 року).

• Що важливо сьогодні не проґавити у формуванні ветеранської політики?

• Інформування. А ще, вважаю, що у ветеранській політиці важливим є дати ветеранам не рибу, а вудку. Держава повинна надати їм можливість себе реалізувати, а не просто створити матеріальні пільги. Ці люди повинні мати можливість реалізовуватися, розвиватися і створювати щось своє. Переконана, що потенціал є в кожній людині, тим паче в тій, яка пройшла такий страшний шлях.

Сфера надання психологічних послуг потребує розвитку і змін. Я юристка, ми з колегами працюємо в цій тематиці, але, разом з тим, бачимо психологічну проблему у ветеранів та членів їхніх родин. 

• Які виклики перед формуванням ветеранського законодавства існують на зараз?

• У нас дуже велика кількість самовільного залишення частини. Це питання існуватиме, доки триватиме війна. Наразі за законом альтернативи, окрім як увʼязнити цих людей, немає. Але ми не можемо посадити таку кількість людей. Окрім військових йдеться і про їхніх рідних, які точно не будуть вдячні державі за такі рішення. 

Нам потрібні спеціалісти, які працюватимуть з психологічними станами людей після війни. І це має бути не лише “Лісова поляна”. Нам потрібно будувати такі психіатричні та психологічні центри семимильними кроками. Така ж потреба буде в допомозі і членам родин.

Нам потрібні якісні ветеранські простори, з послугами і атмосферою, яким ветерани довірятимуть і йтимуть туди на зустрічі до своїх побратимів. Це не зовсім з юриспруденції, але це мої думки.

• Коли ви бачите неповоротку законотворчу систему або несправедливість, як ви справляєтеся з відчуттями обурення?

• Легко. Коли я думаю про військових, які прийшли в армію з різних сфер — здебільшого, абсолютно не військових, а зараз вони місяцями не бувають вдома, не бачать рідних, витримують жахи війни. Але вони витримують. Тому в мене немає іншого вибору. 

Кожен наш маленький крок у законодавчій сфері, написання заперечень або правового аналізу до третьої години ночі, кожне державне зрушення, що усуває проблематику, дають мені сили, бо вони мають сенс.