11/06/2025
Місяць як Ірина Байда працює на посаді фахівця із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб у Паланській громаді, що на Черкащині.
Вона – щира та відкрита. Небайдужа до чужих проблем. Пані Ірина була одна із тих, хто проходила навчання у центрі #простір_можливостей.
6 днів офлайн навчань описує як “ВАУ ефект”, який у неї викликали організатори і спікери, організація курсу і атмосфера!!! “Дякую і хочу ще”. Написала нам по завершенню курсу фахівчиня.
Чому ви вирішили піти в цю професію?
Взагалі я за професію вчитель. Довго працювала у відділі освіти, потім два роки працювала в соціальній сфері. І вела таку послугу, як супровід, соціальна адаптація ветеранів.
Я бачила, що їм потрібно. Бачила, як вони стикаються з труднощами. Тоді ще в нашій громаді не було фахівця із супроводу. Ми почали вивчати це питання. Добре, що керівництво розуміє цю потребу і у нас ввели дві посади. Ми пройшли всі необхідні процедури: відбіркову комісію, конкурс і тепер працюємо.
Я довго думала чи йти на цю посаду. Дався взнаки дворічний стаж соціального працівника.
А чому довго думали?
Були вагання – чи я справлюся. Це дуже відповідальна місія, відповідальна професія. Потрібно було готуватися. Я не могла собі дозволити прийти у цю сферу непідготовленою. Тому перед тим, як податися, перечитала усю нормативно-правову базу, професійний стандарт. Тому, коли я подавалася – я вже була підготовлена. І на той момент це було усвідомлене і виважене рішення.
А що, що вами рухало?
Два роки назад у моєї подруги загинув чоловік. Я з нею ходила в усі інстанції. Супроводжувала її всюди. Вона просто мене тримала за руку. А я проходила ці етапи з нею. Я тоді зрозуміла, з якими труднощами стикаються такі родини. Мені було не складно це робити, бо я багатьох знаю у цих сферах, мене впізнають, відчиняють двері і я можу стукати, коли і куди треба.
А люди, які перебувають у розпачі, вони переживають втрату, їм точно не до оформлення документів, а це теж важливо. І в такі моменти повинен бути хтось поруч, хто супроводить і підтримає. Тим більше, я сама пережила втрату (чоловік пані Ірини загинув в автокатастрофі у 2015-му), я допомагала рідним, які переживали подібне. Тому, я чітко зрозуміла, що зможу.
І плюс ще я проводила групи взаємодопомоги, взаємопідтримки дружин військовослужбовців. У мене були і дружини демобілізованих, і дружини загиблих, і діючих військових. У нас сформувалася певна спільнота. Я бачила, що їхні потреби – це живе спілкування, в першу чергу. Ні закриття соціальних потреб, ні соціальні виплати, а людська підтримка. Вони мені довіряли і потім стали моїми першими підопічними.
Ви місяць у посаді, як ваші враження?
Не легко. Але, як я уже сказала, що ті, хто до мене прийшли – це ті, з ким я і до цього працювала. Тому, поки я входжу у курс. У мене наразі у супроводі 11 кейсів, але я працюю над тим, щоб про мене дізналися якомога більше ветеранів та членів їхніх родин.
З проблемних моментів – це комунікація з ТЦК та СП. Поки вона відсутня.
З іншими стейкхолдерами проблем взагалі немає. Куди б я не стукалася – усі відгукуються і надають кваліфіковану підтримку.
А що вас демотивує у професії?
Коли я розумію, що нічого не можу зробити. Є такі історії чи ситуації, коли закон або інший нормативно-правовий акт трактує так і не інакше. І ти безсилий. Ти повинен людині пояснити, що згідно законодавства має бути так і так. Різна буває реакція. Деколи плачуть від безвиході. Але агресії не було. І це запорука, напевно, правильно вибудуваної комунікації. З людьми треба говорити і пояснювати.
На ваш погляд чому сьогодні ваша професія затребувана?
До широкомасштабного вторгнення були точкові питання, які вирішувалися на рівні соціальних служб, до прикладу. Але вони не відігравали ту роль, яку відіграє сьогодні фахівець. Бо це ж не про окремо надану послугу, а це про супровід, коли ти береш людину і ведеш її стежками бюрократії, вирішення складних випадків, підтримуєш її.
Я коли готувалася подавати свою кандидатуру, то дуже досконально вивчила функціонал. Мені було цікаво, чи це ще одна “одиниця” у сфері послуг, чи все ж таки це про щось більше. І коли ми говоримо “супровід”, то ми не маємо на увазі надання разової послуги, а це відповідальність за людину невизначений час. Доти, доки її проблема не буде вирішена.
Останній приклад, коли у ветерана, який у супроводі, виникла складна ситуація (Прим. Авт.- з етичних норм ми не можемо озвучити деталі). І знаєте, кому він подзвонив найпершому? Мені. І попросив допомоги. Цей дзвінок – це про довіру.
Чого сьогодні, на ваш погляд, не вистачає фахівцям із супроводу?
Визнання або впізнаваності нашої професії. Дуже мало людей знають про фахівців. Тим більше у сільській місцевості, а у нас сільська громада. Потрібно більше інформування про нас.
Ще один важливий момент – це наше певне “узаконення”. Має бути якесь посвідчення або інший документ, який би ми могли представляти у різних інстанціях, де про нас і не чули, але ми туди звертаємось, бо є потреба у ветерана, до прикладу. І було б непогано на державному рівні органам, які відповідають за ветеранську політику, презентувати фахівців у різних відомствах і заручитися тим, що якщо фахівець робить запит або звернення, то надавати йому інформацію, звісно, в межах, дозволеного.
Ви вперше побували на навчанні, як фахівець із супроводу ветеранів. Наскільки воно було корисним для вас?
Я була на багатьох курсах та навчаннях, але тут (у центрі #простір_можливостей) все було ідеально. Атмосфера. Лектори. Знання. Комфортні умови. Ми все записували, фіксували. Бо отримали багато важливої і корисної інформації, яка нам стане у нагоді.
Я їду додому з таким набором реальних, конкретних інструментів, як працювати. От, до прикладу, робота з документами – деколи розібратися було просто неможливо. Відсутні чіткі алгоритми. Не співпадає закон і стандарт. А тут нам розклали все по поличках. Я вже знаю, як буду працювати, бо до цього місяць я методом проб все робила. А зараз уже є чітке бачення.
До того ж, коли ми розбирали вирішення практичних кейсів, деякі випадки були ну дуже схожі на те, що є у мене у супроводі. І це мені допомогло зорієнтуватися.
І ще у нас була дуже дружня група. Ми перезнайомилися. Обмінялися контактами. Це люди з усієї України і ми точно будемо на зв’язку.
Хто для вас ветерани і ветеранки?
Це люди, які заслуговують на нашу повагу і пошану, на нашу підтримку. Мені б дуже хотілося аби після їхнього повернення у цивільне життя про них не забували. І я все зроблю, щоб цього не сталося. Принаймні там, де живу і працюю.
Дякую вам за щирість і за те, що обрали таку почесну професію.
P.S Як ви можете знайти свого фахівця?
Відкрийте «Дію».
Перейдіть у розділ «Сервіси → Ветеран PRO».
Оберіть «Пошук фахівця».
Введіть ПІБ, якщо шукаєте конкретного фахівця або область та громаду, у якій хочете знайти фахівця та скористатися послугами.
Ознайомтесь із контактами доступних фахівців (контактний номер, електронна пошта та установа, де працює фахівець).
Проєкт «Підвищення кваліфікації фахівців із психосоціальної підтримки та впровадження цифрових ресурсів для реінтеграції ветеранів» реалізується ГО «ПРОСТІР МОЖЛИВОСТЕЙ» у межах проєкту GIZ Ukraine «Ґендерно-чутливі підходи до ментального здоров’я та психосоціальної підтримки в Україні», що фінансується урядом Німеччини.