01/06/2025
“Фахівцю” повинні довіряти. Без цього не складеться робота”, – говорить Оксана Назарчук. Вона – фахівець супроводу ветеранів та демобілізованих осіб у Баранівській міській територіальній громаді, що на Житомирщині.
Громада налічує понад 25 000 жителів. За попередніми розрахунками у ній мало би бути 3 фахівця супроводу ветеранів та демобілізованих осіб. Утім, поки що єдина, хто вже на посаді і пройшла навчання – це пані Оксана.
Її, тепер уже професійна історія, тісно пов’язана з особистим. 21 червня 2023 року жінка втратила свого чоловіка Віктора Назарчука – він загинув у боях на Авдіївському напрямку. Йому було 29 років.
“Після звістки про загибель чоловіка, я закрилася від усього світу. Так, неначе я своє життя поставила на “повтор”, жила минулим, ні з ким не спілкувалася. Особливо було важко наважитись сказати про це нашій донечці, якій на той момент було 4 роки. Десь через півроку я звернулася за допомогою до благодійного фонду і вони мені допомогли.
Ми вигадали, що наш тато – це зірочка, яка завжди світить для неї. У доньки своя уява про загибель тата.
Коли я їй сказала – тоді мені стало легше. Бо ми це змогли проговорювати. Відтоді я почала активно комунікувати з іншими родинами загиблих Захисників і це відкрило нове “дихання”.
Я зрозуміла, що моєю місією може бути підтримка інших: і тих, хто повернуться з фронту, і таких же родин, як моя. Власне, це і стало мотивацією до того аби подати свою кандидатуру на фахівця. У громаді точно має бути така людина, яка допоможе”, – розповідає свою історію Оксана Назарчук.
Який шлях ви пройшли від прийняття рішення до утвердження на посаді?
Не скажу, що було важко, але було страшно “чи справлюсь”. Я морально готова до цієї роботи, хоча розумію, що вона не буде легкою.
На шляху до посади пройшла комісію, співбесіду. Читала нормативну базу, навчальні посібники, готувалася, вивчала функціонал фахівця, постанови. Будь яку інформацію, яка може бути корисною і важливою для мене у цій професії. Але хочу сказати, що свідома того, що – кожна історія, кожна людина унікальна. Тому будемо напрацьовувати досвід у процесі роботи.
Бути “фахівцем” буде непросто. Професія, яка потребує зусиль, адже чимало історій ви будете пропускати через себе. Як плануєте формувати внутрішню стесостійкість?
Після загибелі чоловіка я соціалізувалася, справилася з внутрішніми переживаннями. Тому я морально готова до роботи. Головне – мати довіру від тих, задля кого ми будемо працювати. Репутація і довіра – це головне. Я не розглядаю це як просто роботу. У мене є місія – підтримати і допомогти. Це мене і рухає вперед.
Чи вже вдалося налагодити контакти з іншими установами і організаціями, адже функція “фахівця” – не надання послуги, а супровід?
Я маю хорошу комунікацію з місцевою владою, дотичними організаціями і установами. Я вважаю, що разом ми точно зможемо зробити все аби наші ветерани і ветеранки, члени їхніх родин, родини загиблих відчували підтримку і не відчували самотності у вирішенні своїх проблем.
Я переконана, що ми у громаді разом точно зможемо допомогти і підтримати. Під час навчань у Державному університеті “Житомирська політехніка” ми відвідували ветеранський простір. Я на власні очі побачила, наскільки круто мати осередок, де нашій цільовій групі можуть допомогти, куди вони можуть прийти і провести час, привести діток. Це важливо. Тому вбачаю для себе ще одне завдання – адвокатувати на рівні місцевої влади створення подібного простору у нашій громаді. На жаль, поки що він у нас відсутній.
Ми не повинні чекати великої демобілізації, ми повинні готуватися вже зараз аби уникнути кризи.
Тобто, ви готові стати флагманом реалізації ветеранської теми у громаді?
Звісно. Мені б хотілося зробити щось важливе, об’єднати людей, інших фахівців, які прийдуть на ці посади. Можливо, у майбутньому стати провідним фахівцем.
На жаль, сьогодні у громадах мало говорять про нашу цільову аудиторію. І це треба змінювати. Нам потрібно більше доносити інформації про цих людей, створювати місця, де б вони могли збиратися, словом, суспільство має інтегруватися до ветеранів, а не навпаки.
Ваша група – одна з перших пройшла навчання. Чи справдились ваші очікування?
10 днів офлайн навчання стали для мене особисто дуже корисними. По-перше, я отримала нові контакти і знайомства з фахівцями з інших міст. По-друге, ми отримали безліч цікавої і важливої інформації від лекторів, які багато в чому ділилися практичним досвідом. Але я свідома, що професія “фахівця” – це і саморозвиток. Тому готуюсь до того, що вчитися доведеться упродовж всього професійного життя на цій посаді.
На ваш погляд, яким має бути “фахівець”?
Стресостійким, з емпатією, професійним, комунікабельним, а головне – мати довіру і репутацію. Це ключове.
P.S. Поки ми готували цей матеріал, пані Оксана вже почала роботу на посаді “фахівця” у своїй громаді. І далі її враження від робочого процесу:
“Ще під час навчань ми брали участь в одній вправі, де був умовний кошик. І тренери нам запропонували щось лишити і щось взяти з цього кошика. Я вирішила для себе, що хочу лишити у минулому свою нерішучість, а взяти цілеспрямованість. І вже, коли до мене прийшли перші відвідувачі і мені довелось вирішувати їхні питання, якраз цілеспрямованість і наполегливість спрацювали. Відзначу, що все вирішили позитивно і цей результат мені приніс задоволення. Особливо, коли люди потім дзвонили і дякували.