03/28/2025
Ми задумалися над тим, що важливіше: емпатія чи професіоналізм?
Далі будуть важливі думки, які варто почитати. Що кажуть ветерани?
Михайло Тарасенко ветеран ( Харків)
“Для мене особисто ідеальним є принцип “рівний – рівному”. Однак, як показує мій досвід спілкування з різними фахівцями – серед цивільних теж є круті люди, які розуміють нашу потребу. Важливо: ти прийшов – озвучив проблему – її допомоги вирішити. Посміхнулися – розійшлися.
Утім, є проблема. Я не знаю, де, наприклад, у мене працює фахівець. Поняття не маю, де його шукати. Але точно знайду, бо я більше пристосований до життя. А є такі ветерани, які точно сядуть вдома і будуть кричати “Зрада. Держава нас зрадила.”
Євген Тюрін ветеран (Львів)
“На моє переконання, фахівцем має бути мобільна людина, яка працюватиме з ветераном не тільки у кабінеті. Також дуже важливим елементом є зворотній зв’язок. Тобто він повинен тримати комунікацію з ветераном, інформувати як триває вирішення його питання. І все. Пацани будуть задоволені. Вони будуть розуміти, що про них не забули.
І важливо – компетентність. В моєму житті був випадок, коли мені в одній установі сказали віддати всі оригінали документів. Я це зробив, а виявилося, що так не потрібно було робити. І тепер я вимушений збирати все заново. А якби була поруч людина, яка могла б мені підказати, що так не треба робити – це було б круто”.
Що кажуть психологи?
Марина Сириця – практикуюча психологиня, яка працює з учасниками та учасницями бойових дій вже не перший рік. Вона також є директором ЯРМІЗ Центр реадаптації та реабілітації
“Коли ми ставимо на противагу емпатію і професіоналізм, то це те саме, що ми би запитали “що важливіше – хліб чи вода?” І емпатія, і професіоналізм – це елементи з базових потреб можливості давати відчуття безпеки .
Як на мене, послуга має бути побудована у такий спосіб, аби не виключати і одне, й інше. І це точно “must-have” – вплітання у те, що можна робити професійну роботу не виключаючи орієнтацію на травму, враховуючи травмоорієнтоване спілкування, в якому передбачається емпатія.
Виникає питання – як люди розуміють “ЕМПАТІЮ”? Якщо ми про жалість – то це точно не те, що потрібно ветерану. Співпереживання або можливість співчувати в якихось питаннях, розуміння бойового досвіду, це і включає поняття “емпатії”.
Якщо я знаю, що людина після черепно-мозкової травми, то я розумію, що у неї можуть бути проблеми з увагою, пам’яттю, слухом. Для мене це про компетентність не нервуватися, де я можу спокійно повторити відповідь, за потреби підсилити голос, коли ветеран декілька разів перепитав одне і те саме.
Тому ці два поняття не варто розділяти на окремі процеси. Професіоналізм – це якраз про вміння надати послугу, де буде і емпатія, і професіоналізм.
Це вміння керувати реакціями, якщо ми говоримо про те, що фахівці відповідальні за процес надання послуги.
Це вміння реагувати на роздратування розумінням про захисний механізм військовослужбовців і ветеранів.
Злість – це спосіб виживати і велика частина досвіду про війну, де тривалий час він знаходився в надзвичайно стресових ситуація і втоми, і в результаті він може мати складнощі із регуляцією злості та агресивні прояви.
Тому вони можуть швидше “запалюватися” та бути більш схильними до роздратування, але коли я, як фахівець, усвідомлюю це – то я можу з цим контактувати, а не блокувати – типу “піди заспокойся”, або “давайте я вам дам попити водички, бо ви якийсь неадекватний”.
І я, за таких умов, з абсолютною повагою до проявів іншої людини можу продовжувати робити професійно свою роботу.
Емпатія – це не про “О Боже, як тобі там було важко”. Емпатія, це коли в мене є розуміння, що я можу бути поруч з тобою у твоїх різних станах, але не просто бути поруч, а ще й вести за собою в тій послузі, яку я маю надати.