Підтримка ветеранів на пробації від житомирської ГС “Дім Ветерана”

Днями мобільна група Громадська спілка “ДІМ ВЕТЕРАНА” працювала у двох громадах — Хорошеві та Попільні. Там зустрічалися із засудженими ветеранами, які перебувають на пробації і сьогодні намагаються повернутися до цивільного життя.

Це були непрості, емоційно важкі зустрічі. Бо за кожною історією — війна, поранення, втрата побратимів, ПТСР, фізичний біль і складний шлях назад у мирне життя.

У Хорошеві команда познайомилася із ветераном, який пройшов важкі бої у Кринках, отримав серйозне поранення і щодня живе з сильним болем. До цього додаються проблеми в сім’ї, емоційне виснаження і алкоголь як спроба втекти від реальності.

«Хтось скаже: “не впорався”. Але коли він розповідав про Кринки, про загиблих побратимів, про постійні обстріли, сльози стояли в його очах — було зрозуміло, що перед нами людина, яка надто довго тримала все в собі», — говорять у ветеранському просторі.

Найважливіше — чоловік сам попросив допомоги. Мобільна група домовилася, що приїжджатиме до нього щотижня, а психологиня Альона Копійченко продовжить працювати з ним далі.

У Попільні зустріли іншого — щирого, відкритого ветерана з важким пораненням. Спочатку він тримав дистанцію, але згодом почав говорити про те, що болить найбільше: не лише травми, а байдужість і недовіра людей. Про фрази на кшталт «купив групу», про знецінення і постійне відчуття, що тобі не вірять.

«На війні ми боролися з ворогом, а після повернення — з байдужістю», — сказав він.

Попри все, чоловік підтримує інших ветеранів, збирає побратимів, дає їм змогу виговоритися і мріє створити у своїй громаді невеликий ветеранський простір. А ще — відкрити власну справу, займатися козами і виробництвом сирів.

«Ці зустрічі ще раз нагадали: повернення з війни — це довгий і складний шлях. І пройти його без підтримки майже неможливо», — зауважують у житомирському «Домі Ветерана».

Такі історії мобільних груп вкотре доводять, як далеко ще до ідеальної картинки повернення людей до цивільного життя. Але разом з тим, вони показують, що є до кого тягнутися, прийти за підтримкою і допомогою. Є небайдужі і вдячні люди.