09/03/2025
Щойно їй виповнилося 18 років, Катерина Луцик одразу пішла до військкомату. Шість років вона відслужила у ЗСУ, у десантному батальйоні, чотири з яких – в зоні ведення бойових дій.. За роки служби отримувала поранення, але найголовніше – рятувала побратимів.
В 2022 році після складної адаптації у цивільному житті, знайшла себе у ветеранській справі і розвиває ветеранський простір Хмельниччини.
«Це не про посади і не про формальність. Це не просто робота, на яку приходиш зранку й ввечері йдеш. Ми цим живемо постійно. Шукаємо шляхи розвитку», – говорить Катерина про свою роботу.
Про особисту історію повернення з війни, розвиток ветеранських просторів на Хмельниччині, та чим б ще могла займатися Катерина Луцик, якби не ветеранські справи – читайте у нашому матеріалі.
Про власне повернення з війни
Я пів року після повернення була в батьків, закривалася в кімнаті з навушниками, не хотіла ні з ким говорити і бачитися. В мене був виражений посттравматичний стресовий розлад після поранення. Мене дратувала будь-чия присутність, я не хотіла нікуди ходити. Колись в моїй компанії на мою якусь фразу, пожартували, мовляв: «Не звертайте уваги на неї, вона контужена». Для людей тоді подібні жарти були нормою.
Поранення, ПТСР, залишений без уваги, відсутність кола своїх, відсутність можливостей для розвитку і відсутність, власне, бажання до розвитку, а згодом й думки про самогубство – це все було.
Через пів року я усвідомила, що потрібно шукати якусь роботу, бо елементарно, не було, за що жити. Дівчата з Жіночого ветеранського руху, посестри, стали тим, що мене витягнуло. Вони мені влаштували реабілітацію та зустрічі з психологом. Марія Берлінська та Люба Шипович покликали мене до себе в проєкт для ветеранів. Це дало мені роботу та коло своїх.
В січні 2022 року я поїхала в Хмельницький запускати проєкт для ветеранок, а у лютому почалося повномасштабне вторгнення. Тепер я чітко знала, що мені робити далі.
Робота у часи повномасштабної війни
Я була, як риби у воді: волонтерські центри, допомога війську, організація роботи.
Наша організація Захист – обʼєднання волонтерів стала платформою швидкого реагування на виклики. Ми створили пресконференцію і до нас прийшли 20 ГО і за собою привели групи людей. У нас є відео від наших місцевих телеканалів, що в нас одномоментно було близько тисячі людей. Це був вулик.
Чоловіки з ГО йшли на фронт, у деяких жінок хтось переставав виходити на звʼязок, ми починали шукати їх. Таких запитів ставало більше і ми зрозуміли, що нам потрібно трансформувати роботу і надавати послуги.
Створення Ветеранського простору
В Коаліцію ветеранських просторів ми вступили ще як ГО, але перейнявши досвід колег з інших регіонів, сформували мультидисциплінарну команду і відкрили ветеранський простір «Захист 4.5.0» на базі ГО.
Так ми працювали з серпня до травня 2024 року. А зараз ми працюємо як комунальний заклад.
Ветеранська політика на Хмельниччині
Я вже багато разів розповідала про те, що коли сама звільнилася з армії і приїхала у свою громаду – там не було нічого для ветеранів. А зараз у тій самій громаді є фахівці, створені відділи. програми, стратегії. Звісно, багато що потребує удосконалення, я у своїй громаді виступаю в ролі «Баби Яги, яка проти», але я й пропоную зміни. Проте, якщо порівнювати з тим, що було колись, це значно вища точка координат. Точно так само у політиці всього регіону.
Точно відбувається розвиток, проходять навчання, залучають ветеранів. Нам розбивають сьогодні стереотип про те, що ветерани закриті і їх треба ізолювати.
Колись ми шукали лише своїх і шукали місце, де побути лише своїми. Ми відділялися, бо коли поверталися в цивільне життя, почувалися чужими.
А зараз ветерани нарівні. Тема ветеранів і ветеранок зараз навіть трохи на хайпі. Хоча в цьому є свої плюси, бо ці люди стають видимими.
Про звернення у Ветеранський простір
Потребу у такому закладі я можу оцінити, судячи зі звернень до нас. Ветеранський простір для ветерана і його родини – це точка опори. В нас дуже різні формати роботи з цими людьми. Вони до нас часто приходять просто посидіти, поговорити. Їм тут не ставлять запитань, не вішають ярликів, не підтверджують стереотипи, не ставлять діагнози. Це місце, де просто можна бути.
Ветеранський простір – це низка сервісів, фахівці. У нас в команді є 26 людей, більшість з яких працює за принципом «рівний-рівному». Я дуже люблю свою команду, ми не просто колеги, ми щось більше.
Також це просвітницька діяльність – ми проводимо навчання у громадах, готуємо суспільство до повернення ветеранів та правильної комунікації. І третя функція – адміністративна. Ми – місточок до влади, адже знаємо запити, пропозиції, скарги.
Про ветеранок сьогодні
Чоловіків у війську обʼєктивно більше, тому до них і уваги більше. Але жінки «цікаві» для медіа, доки вони воюють. Коли стають ветеранками, вони ніби розчиняються у побуті і своєму житті. Нас менше у війську, але ми воюємо нарівні з чоловіками.
До жінок-ветеранок і жінок-військових досі залишається в суспільстві багато стигматизації. До прикладу, через зовнішність. Якщо жінка доглянута і гарна, ще й на підборах… Мені досі пишуть в коментарях: «Яка вона ветеранка, ви подивіться на неї».
Той радянський образ брудного, скаліченого, обідраного, нікому не потрібного, ізольованого ветерана чи ветеранки досі сидить в головах деяких людей. Попри те, що в нас в країні ветерани і ветеранки – молоді люди. Це майбутнє країни, а не тіні минулого.
Я нікому не доводжу, чи є ветеранкою. Якщо говорити у колі військових, то дуже легко знайти спільних знайомих і зрозуміти хто є хто. А доводити щось цивільним, які не брали участі в захисті держави, немає сенсу.
Про улюблений проєкт Ветеранського простору
У нас немає таких проєктів, які відбулися і вмерли. Кожен з них і розбудував наш ветеранський простір. Я дуже люблю працювати з невеликими громадами: виїздити до них з мобільними бригадами, проводити навчання. Ми плануємо навчати у 45 громадах нашої області ветеранів разом із владою. Це виклик і для мене. Нам треба обʼєднати ветеранів у цих громадах, залучати до активної діяльності і будувати місточки до місцевої влади.
Про мрії
Сьогодні існує багато різних грантових програм для ветеранів. Я часто думаю, що хотіла б вийти з публічної площини, написати грант і зайнятися власною справою. Я мрію мати власний заклад.
Мрію, що чоловік повернеться додому і ми таки втілимо цю власну справу в життя.
Про вільний час, місце сили і цінності
Я відпочиваю активно. Дуже рідко дозволяю собі полежати і подивитися серіали. Якось в мене був складний день, я вирішила піти прогулятися, але побачила сапи на річці. Поплавала, фізично втомилася і так переключилася.
В мене є місце сили – це батьківський дім. Я приїжджаю до тата, йду на могилу до мами, просто буваю вдома. Я людина цінностей і людина сімʼї – це нам всім прищепила мама. Родина – це моя найбільша підтримка і я зараз, маючи вже свою сімʼю, мрію створити такі самі традиції.