12/12/2024
Наталія Харитонова очільниця Центру соціально-психологічної допомоги та супроводу PsyLab, старша викладачка кафедри психології та соціального забезпечення Державного університету «Житомирська політехніка» – одна із тренерок, яка нині вчить фахівців супроводу ветеранів та демобілізованих осіб.
Ми розпитали пані Наталю, яка має за плечима 10 років психологічної роботи з ветеранами і ветеранками, про особливості навчання та особливості професії.
Пані Наталя, чим цей курс вирізняється від інших курсів підготовки фахівців, які працюють з ветеранами?
Особливості навчання – це освітнє і методичне наповнення. Оскільки, до прикладу, законодавство швидкоплинне і не кожен може швидко орієнтуватися у цих змінах, тому ми не лише опрацьовуємо законодавство, а й формуємо навички роботи із законодавством, комунікації зі своєю цільовою аудиторією. Коректно розуміти і визначати потреби клаєнта. А також, що важливо – це обмін кейсами і опрацювання різних варіантів їх вирішення.
Друга особливість. Ми навчаємо дорослих людей. Вікова категорія від 20+ до 60 років. Це люди з різним життєвим, освітнім досвідом. З різним досвідом керівних посад, тому це і особливість, і складність навчання одночасно.
Третє. 70% слухачів – ветерани, які знають як йти шляхом поранення, відновлення, як йти шляхом бюрократії. І це плюс і для нас, що ми побачимо новий досвід, і інший погляд. Однак, у них є стигматизація щодо державних структур і велика недовіра до них. І наше завдання “згладити” ці кути.
З одного боку, вони вже стали посадовими особами, а з іншого боку – у їхній професії має бути поєднана бюрократія і практика допомоги. Це ще один виклик. Серед них є фахівці, які вже працюють з ветеранами і у соціальних службах, в тому числі. Тому наше завдання – показати, що це не соціальна служба, а фахівець – це більше, ніж кейс менеджер. Це і психолог в певній мірі.
Чи не буде заважати їм ветеранський досвід у професійній реалізації на посаді “фахівця”, адже подекуди “фахівець” повинен виключити емоцію і включити раціональність?
Нашим завданням є розототожнити фахівця і ветерана. Тому що їхній досвід може як допомогти, так і нашкодити. Емпатія важлива. Але екологічність повинна бути у самого до себе як фахівця.
Наша задача – навчити розділяти ці дві ролі. Я – як ветеран, я – як фахівець з досвідом ветерана. Щоб їхній досвід був нейтральним до вирішення запитів і потреб їхнього клієнта.
Ви брали участь, як психолог, у відбіркових комісіях на посаду “фахівця”. Які враження від цього процесу? І з якою мотивацією йшли люди?
Найперша мотивація – всі хочуть допомагати. Були ветерани АТО, волонтери, дружини ветеранів і просто цивільні люди.
З гіркого досвіду. На запитання “Чи читали професійний стандарт фахівця?”, тільки 10% його читали. Були такі, де основною мотивацією була заробітна платня і це дуже прикро.
На жаль, декілька ветеранів, які вже займають активну позицію у громаді і вже працюють, по факту, фахівцем чомусь не пройшли по кількості балів. І тут у мене питання до комісії. Чому так сталося? Коли перевагу надали тим, хто взагалі без досвіду.
У цій професії має бути усвідомлена людина, яка розумітиме, що в будь який момент потрібно підняти слухавку, навіть опівночі, і просто, за потреби, вислухати. У цій професії не може бути часових рамок робочого дня “від і до”, адже це робота з людьми, яка потребує віддачі на всі сто відсотків і в позаробочий час.
За 10 років проведення реабілітації з ветеранами і ветеранками я була не просто психологом. Були нічні дзвінки на “просто послухати”. Були побутові проблеми, які теж потрібно вирішувати. Я стала тим кейс менеджером, який вирішував ці питання. До прикладу, питання репродуктивного здоров’я, про яке всі соромляться говорити. А ця проблема з 2016 року. І коли телефонують і кажуть “ми нарешті народили”, це дуже приємно.
І по факту фахівець має бути таким: і психологом, і другом, і професіоналом, і комунікатором.
Чого можна навчити “фахівця” за 10 днів офлайн?
За 10 днів ми можемо дати маршрутну карту і показати всі маршрути, перехрестя і компетенції, які мають бути у фахівця. Ми повинні ці навички розкрити у фахівця. А далі – це власний розвиток. Ми вчимо розбиратися у запитах і потребах. А далі це самонавчання і супервізія. Потрібно чітко усвідомити, що “Фахівець – це навчання на весь період праці” і чудодійного алгоритму, який вирішив би усі людські проблеми просто не існує, бо скільки людей – стільки і кейсів. Унікальних. Легких. Складних. Але таких, що точно потребуватимуть допомоги у вирішенні.