10/15/2024
На Одещині перейменували понад 400 вулиць, провулків та скверів.
Частину пропозицій надали громадські організації й окремі громадяни, частина напрацьовувалась в дискусіях в рамках робочої групи, до складу якої увійшли представники ветеранських спільнот, Інституту національної пам’яті, громадських організацій, закладів культури, науковці. Серед тих, хто працював над новини назвами вулиць і юрист Veterans HUB ODESA Артем Карташов.
Для перейменування використані імена Героїв-воїнів, які загинули у російсько-українській війні або військових підрозділів, що зараз воюють; українців, які відстоювали незалежність України у різні часи нашої історії, або були відомими науковцями, митцями та освітянами.
Так, вулиця Паустовського перейменована на честь 28 бригади, бульвар Жванецького — на бульвар Військово-Морських сил, вулиця Ільфа і Петрова — на честь сімʼї Глодан (маму, доньку і бабусю вбила російська ракета, батько згодом загинув на фронті). Також на честь Героя України Віталія Нестеренка названа вулиця, що носила назву академіка Воробйова. Щодо оборонців Азовсталі Антона Савєльєва та Євгенія Танцюри дуже довго велася боротьба з місцевою владою.
“Ще в серпні 2023 року комісія робила подання щодо присвоєння назвам вулиць імен цих героїв. Міська влада їх ігнорувала. Тому, вони лише зараз зʼявилися на мапах Одеси”, – розповідає Артем Карташов.
На честь військових і громадських активістів тепер є вулиці: Олександра Станкова (колишня назва вул. Лейтенанта Шмідта), Ярослава Баєса (колишня вулиця Висоцького), Дмитра Іванова, Ігоря Балмагії. На честь Тараса Кузьміна перейменовано велику вулицю в історичному центрі. Це один з братів, які повернулися з Аргентини для участі в російсько-українській війні. Також вулиці назвали на честь Сергія Коновалова, Віталія Гуляєва, Вадима Корженка, узвіз Віталія Блажка. Є провулок Госпітальєрів.
“Площу Толбухіна перейменували на площу Трибуни Героїв — на честь всіх ультрас, які беруть участь в російсько-українській війні. Саме ультрас “Чорноморця” та харківського “Металіста” не дали 2 травня 2014 року розгорнутися “Одеській народній республіці” і надалі стали кістяком, які борються проти російської агресії”, – пояснює Карташов.
Юрист також спростовує кілька міфів чи найпоширеніших упереджень щодо перейменувань вулиць і площ (насправді, не лише в Одесі).
Міф. Для чого перейменовувати вулиці, всі й так звикли. Такою була наша історія і в цьому “шарм” Одеси.
Реальність. В Україні триває процес деколонізації. В нашої влади був та є обовʼязок перейменовувати вулиці, повʼязані з російською та імперською історією. Не можна просто перейменувати вулиці. Потрібно якісно переосмислити тоталітарну, імперську спадщину. Важливо те, що вулиці називаються на честь сучасних, звичайних людей, які ще вчора ходили поруч з нами, але взяли до рук зброю і здійснили подвиг, завдяки якому ми маємо можливість жити. Про вшанування памʼяті борців за незалежність у XX сторіччі є окремий закон — і це так само демонструє спадковість поколінь.
Міф. Не перетворюймо місто на кладовище, називаючи вулиці іменами померлих.
Реальність. Не секрет, що вулицю можна назвати лише на честь померлого. Це маніпулятивний аргумент, який часто висловлювався представниками місцевої влади або їхніми прихильниками. До того ж ці всі люди доти живі, доки про них говорять. Для суспільства і для самих військових важливе розуміння, що кожного ветерана чи військового шанують. Однією з найвищих форм вшанування є увічнення в назвах обʼєктів топоніміки.
Міф. Почекаймо до кінця війни, й тоді будемо називати вулиці іменами героїв.
Реальність. Війна триває 11 років і наразі не видно її завершення. Тому — лицемірно на нього чекати і не помічати загибелі та героїчних вчинків наших військових.
Міф. Вулицю називають на честь одного військового, а як щодо інших?
Реальність. Ми працюємо в певному проміжку часу. На даний час є військові, нагороджені найвищими державними нагородами. Це люди, які пройшли випробування часом і брали участь в операціях, що увійшли до світової історії. До прикладу оборона Маріуполя або операції, які проводилися до повномасштабного вторгнення. Ці люди мають бути вшановані.
Міф. Жити чи ходити вулицею, названою на честь загиблого — це додатковий біль для рідних.
Реальність. Ми приймали рішення про перейменування вулиці завдяки комунікації з членами родин загиблих. Були такі родини, які відмовилися, відповідно, таких назв вулиць не зʼявилося. Назви вулиць були прокомуніковані з родинами загиблих, врахована їхня думка.